Трансгенераційний підхід у сучасній психосоматології

21 вересня 2025

Що таке трансгенераційний підхід?

Чи замислювались ви коли-небудь, чому певні страхи, реакції або навіть тілесні симптоми з’являються «нізвідки»? Чому іноді людина страждає на тривогу, відчуває невидимий тягар або повторює у житті події, які здаються їй чужими? Виявляється, їхні корені можуть сягати не лише у власне дитинство, а й у досвід попередніх поколінь та події, які пережили батьки, бабусі й дідусі. Саме цим займається трансгенераційний підхід — сучасний напрямок у психології та психосоматології, який вивчає, як досвід, травми й навіть емоційні реакції предківпередаютьсянащадкам.

Термін «трансгенераційний» буквально означає «міжпоколінний». Ідея полягає в тому, що сім’я передає не тільки матеріальні цінності, але й психологічне «спадкоємство», тобто моделі поведінки, переконання, несвідомі установки, а також невирішені травматичні досвіди. Частина цього спадку засвоюється свідомо у вигляді історій, традицій або правил, які ми чуємо з дитинства. Але значна частина живе у прихованій площині: у заборонених темах, у мовчанні про важкі події, у повторюваних патернах поведінки. І саме тому ми можемо відчувати емоції або навіть тілесні симптоми, не розуміючи, звідки вони походять.

У психосоматології це має особливе значення. Тіло часто стає мовою, якою промовляють давні історії. Хронічний біль у спині, головний біль, напруження у м’язах, проблеми зі сном або травленням можуть бути не лише наслідком сучасних стресів, а й проявом нерозв’язаних міжпоколінних травм. Коли людина відчуває симптоми, які медицина не здатна пояснити об’єктивними порушеннями, психосоматологія пропонує подивитися глибше на контекст сімейної історії.

Психосоматологія, як зазначають учені, — це теоретичне підґрунтя психосоматичної медицини, яка вивчає властиву людському організму здатність безперервно інтегрувати всі його життєзберігаючі системи пам’яті та комунікації. Для збереження здоров’я необхідна взаємодія як внутрішніх (генетичних, нейроендокринних, імунологічних тощо), так і зовнішніх (соціальних, культурних, психосоціальних тощо) факторів, а порушення цієї комунікації лежить в основі розвитку захворювань [1].

Як передається травма між поколіннями?

Дослідження показують, що наслідки тяжких подій — війни, репресій, насильства, геноцидів, вимушених втрат чи еміграцій — можуть відчувати навіть ті, хто сам ніколи їх не переживав. Це явище отримало назву трансгенераційної травми. Людина може ніби «нести» чужий біль: відчувати провину, яку не може пояснити, повторювати трагічні сценарії, страждати від тривожних розладів чи тілесних симптомів, що виникають без явної причини.

Передача травматичного досвіду між поколіннями може відбуватися кількома шляхами. На психосоціальному рівні це відбувається через стилі виховання, коли батьки, самі травмовані, несвідомо передають дітям свої страхи або обмеження. Часто у сім’ях є «табуйовані теми», про які не прийнято говорити: замовчування стає формою спадку, яка передається далі. На тілесному рівні діти та внуки травмованих людей можуть мати підвищену чутливість нервової системи, порушення гормонального балансу, підвищений рівень стресової реакції. А на біологічному рівні сучасна наука доводить роль епігенетики: сильні потрясіння можуть залишати «мітки» на ДНК, які впливають на роботу організму наступних поколінь.

Симптоми трансгенераційної травми можуть проявлятися дуже по-різному. У когось це хронічне безсоння, панічні атаки або психосоматичний біль. У когось — відчуття, що їхнє життя «не їхнє», що вони ніби відпрацьовують борг, якого ніколи не брали. Часто це супроводжується повторенням певних сценаріїв: невдалі стосунки, постійні фінансові труднощі, повторювані дати трагедій у родині. Людина може відчувати тягар провини або сорому, який не належить їй особисто, але все одно керує її життям.

Як подолати вплив трансгенераційної травми?

Робота із трансгенераційною травмою є дуже складним, але надзвичайно важливим процесом. Фахівці з психосоматології використовують різні методи, щоб допомогти людині усвідомити й відпустити цей «сімейний багаж». Один із найпоширеніших інструментів — генограма, своєрідна карта сім’ї на кілька поколінь, яка дозволяє побачити повторювані події, зв’язки та сценарії. Робота з тілом — соматичні практики, релаксація, методи Пітера Левіна, які допомагають «звільнити» нервову систему від застряглої енергії минулого. Метод EMDR (десенсибілізація рухами очей) використовується для інтеграції травматичного досвіду, навіть якщо він не був пережитий безпосередньо, а дістався «у спадок». Важливою є і терапія, орієнтована на прив’язаність, адже вона допомагає відновити базову довіру у стосунках і створити нові, безпечні моделі поведінки.

Сьогодні тема трансгенераційної травми особливо актуальна для суспільств, які переживають масштабні потрясіння. Травматичний досвід, який отримують люди зараз, може впливати не лише на них самих, а й на майбутні покоління. Усвідомлення цього факту дає шанс змінити майбутнє: працюючи з власними травмами вже зараз, ми зменшуємо їхній вплив на наших дітей і внуків.

Таким чином, трансгенераційний підхід показує, що наше тіло і психіка — це не лише історія особистого життя, але й відлуння досвіду предків. І хоча ми не можемо змінити минуле, ми здатні розірвати ланцюг передачі травми, якщо почнемо її усвідомлювати, проживати й інтегрувати. Піклування про себе сьогодні — це водночас турбота про майбутні покоління.

[1] Tatjana Sivik, Rebecca Schoenfeld. Psychosomatology as a theoretical paradigm of modern psychosomatic medicin. International Congress Series. 2006. Volume 1287. P. 23–28.