«Пропрацювати» проблему у психолога: між ілюзією та реальністю

28 листопада 2025

Багато людей у сучасному світі звертаються до психотерапевта з ідеєю «пропрацювати проблему», але мають дуже абстрактне або спрощене уявлення про те, що насправді відбувається в терапії. Часто вони очікують, що можна буде наче витягти з минулого одну-єдину «неправильну» ситуацію, виконати певний набір технік — і назавжди позбутися болю, тривоги або внутрішніх конфліктів (і, можливо, повторити процес декілька разів для різних ситуацій). У цьому уявленні минуле постає як поламаний механізм, який можна холодно розібрати й замінити деталі. Коли ж через певний час людина стикається з тим, що емоції повертаються, а реакції повторюються, виникає розчарування та відчуття безсилля: «ніщо не змінюється». Щоб уникнути цих пасток і зрозуміти сенс терапевтичної роботи, варто розібратися, що насправді відбувається у взаємодії з психологом.

Що не так із фразою «пропрацювати проблему»?

Фраза «пропрацювати проблему» шкодить тим, що створює ілюзію остаточності — ніби психіку можна «полагодити» одноразово, а травму «закрити», як файл на комп’ютері. Але ж насправді психічні процеси не працюють за принципом видалення або забуття. Людина не вилучає минуле — вона переосмислює його. Це тривалий навчальний процес, у якому старий досвід набуває нового змісту й перестає керувати теперішніми реакціями.

Таке уявлення знецінює й іншу ключову складову — терапевтичні стосунки, в яких формується відчуття безпеки, довіри та підтримки. Саме завдяки цим стосункам людина може дозволити собі проживати, помічати й витримувати емоції, які раніше були занадто болючими.

Нарешті, поняття «пропрацювати» натякає на те, що після терапії не буде болю. Це також хибне очікування. Зріла психіка не позбавляється гніву, смутку або горя — вона вчиться не тікати від них, не ігнорувати та не піддаватися їм повністю. Мета терапії — не позбутися почуттів, а навчитися взаємодіяти з ними так, щоб вони не руйнували життя.

Що таке «пропрацювання» з точки зору психотерапевта?

У професійній термінології «пропрацювання» означає емоційну та когнітивну інтеграцію досвіду, тобто таку його переробку, яка дозволяє змінити стосунок до подій минулого й зменшити їхній вплив на сьогодення. Це не одноразова дія, а органічний і нерівномірний процес, який складається з кількох взаємопов’язаних етапів:

1. Усвідомлення:
Людина починає помічати повторюваність своїх реакцій, поведінки та емоційних сценаріїв. Вона встановлює зв’язок між теперішнім і минулим, розуміє, що певні події не були прожиті або зрозумілі у свій час, тому продовжують проявлятися у повсякденному житті.

2. Емоційна переробка:
На цьому етапі формується здатність відчувати й називати свої емоції без уникання, без саморуйнівної поведінки та без необхідності «вимикати» себе. Людина вчиться залишатися поруч зі своїми почуттями, витримувати напругу та не тікати у старі захисні механізми.

3. Реконтекстуалізація:
Досвід минулого перестає бути живим джерелом небезпеки. Він поступово переходить у категорію життєвої історії: не стирається, але набуває нового місця та ваги. Події більше не визначають теперішні рішення — вони стають уроком, а не вироком.

4. Інтеграція та нові дії:
Коли минуле перестає бути фоновою загрозою, звільняється внутрішній ресурс для змін. Людина вчиться нової поведінки, відмовляється від старих патернів, формує інші реакції та інші стратегії взаємодії зі світом. Минуле вже не ранить — воно підтримує.

Можна сказати, що травма або важкі події минулого є психічними ранами, які виникли в певний момент часу, але, через неможливість їхньої емоційної та когнітивної інтеграції, залишаються активними джерелами болю в сьогоденні. Мета терапевтичної роботи — це не амнезія і не ігнорування, а цілюще зупинення цієї внутрішньої кровотечі та вгамування свербіння. Дати «шкірі психіки» час і простір, щоб загоїтися. Це не відбувається миттєво — це тривалий, дбайливий процес. І варто пам’ятати: шрами залишаються. Вони вже не болять, але стають картою власної стійкості та нагадуванням про пережите, інтегрованим досвідом.

Терапія — командна робота

Часто клієнти сприймають терапію як «магічний засіб», очікуючи, що зміни відбудуться самі по собі після кількох сесій. Але сесія — це лише година на тиждень. Інші ж 167 годин — це поле реальної практики, де й формується новий досвід.

Психолог не «виправляє» людину; він дає інструменти, навички та підтримку. Усвідомлення, емоційна регуляція, здатність витримувати фрустрацію, помічати себе, ставити межі — це інструменти, які потрібно застосовувати поза кабінетом. Якщо відкриття, здобуті в терапії, не переходять у щоденні дії, то вони залишаються лише інтелектуальними ідеями.

Зміни формуються через повторення, свідому практику та готовність зустрітися з новим способом буття, навіть коли він лякає або здається незвичним.

Від «пропрацювання» до «інтеграції»

Отже, замість пошуку чарівної кнопки «виправити», варто спрямувати увагу на інтеграцію. Її завдання — не стерти минуле, а переписати його місце у внутрішній системі координат. Інтегроване минуле не диктує рішень, не ранить при кожному дотику, не контролює сьогодення. Воно стає частиною історії, яка додає сили, а не забирає її.

Терапія — це не про забуття або уникання болю, а про розуміння і здатність бути з ним без руйнування. Це шлях до внутрішнього спокою, до зрілості та до більш цілісного проживання власного досвіду — зі шрамами, але без кровотечі.