Кохання на лінії фронту: як витримати випробування війною

Наразі Україна являється полем битви. Боротьба за незалежність, мир, життя, майбутнє. Боротьба за право бути вільним громадянином-вільної країни.

Ми маємо надії та віру у краще майбутнє лише завдяки військовим, котрі ціною свого життя виборюють життя кожного з нас.

На жаль багато випадків, коли подружні пари через тривалу розлуку, втрату довіри, зміну сприйняття світу і бачення себе в ньому, ухвалили рішення йти далі порізну. Це викликає сум, занепокоєння та невпевненість.

Чи можливо знайти/зберегти кохання у буремні часи війни?

Стосунки — це одна з базових потреб людини.

У час війни однозначно складніше створювати пари та сім’ї, але це можливо. Війна ніби підсвічує справжні наміри, бажання та розставляє чіткі пріоритети. Та при цьому робить людей більш вразливими, загострює кожну емоцію та змінює не тільки фізично, а й психологічно.

Відсутність і розлука: як справлятись з довготривалими поїздками, відсутністю зв’язку, невизначеністю

Війна змінила звичний устав багатьох родин. Люди, які раніше прокидались разом, снідали, займались спільним побутом, будували плани, дивились фільми щосуботи, гуляли з дітьми та проводили свята один з одним, опинились по різні сторони.

Ти пишеш і телефонуєш коли можна, а зазвичай це лічені хвилини, в які треба вкласти все найважливіше.
Кожне sms «Як ти?», кожне «4.5.0.», кожен «+» та кожні дві галочки — все, що залишається.

Кожен приїзд стає щімким серцю, цінним та щасливим моментом, а кожна розлука знову станом очікування та туги.

Як налагодити комунікацію та прийняти цю нову реальність?

1. Підтримувати зв’язок за допомогою різних технологій/соціальних мереж. Особливо тут важливі зідзвони по відео, бо саме візуальний контакт дає можливість зменшити сум та побачити свою кохану людину, побачити емоції та відчути стан.

2. Домовитись про певні ритуали пов’язані зі спілкуванням:

• починати і завершувати діалоги якимось важливими фразами;
  
• дотримуватись правил, що можна говорити, а що ні;
  
• придумати кодові слова на певні випадки.
  

В кожної пари це буде щось індивідуальне та особисте між ними двума.

3. Листи/посилки/подарунки.

Важливий аспект комунікації — це те, що можна відчути на дотик. У стосунках на відстані важко без тактильності, тому написаний лист або посилка з чимось необхідним або приємним, точно стане класним сюрпризом. Подарунок коханій/коханому, якого не очікують, або мрія, яку ви нарешті можете здійснити.

В ці хвилини можна відчути запах близьких, уявити дотики, отримати щось цінне, що буде нагадувати про те, що між вами лише відстань, яка обов’язково одного дня стане спогадом.

Емоційна стійкість і підтримка: як допомогти партнеру

Основні поради насправді будуть дуже банальними, але в той же момент складними, бо не завжди ти можеш стримати себе, не завжди ти можеш промовчати, не завжди ти розумієш, як буде краще, не завжди усвідомлюєш вчасно, що доречно говорити і робити, не можеш контролювати реакції, а ще частіше не завжди дії партнера відповідають очікуванням, що впливає безпосередньо на поведінку.

Як поводитись цивільному партнеру?

1. Прийняти, що ритм життя військового/ої партнера/ки відрізняється від цивільного. Не вимагати допомоги.

Людина, яка знаходиться на полі бою, яка знаходиться у критичних ситуаціях, не завжди може і не завжди хоче взагалі приймати участь у вирішенні якихось питань. І часто це стає приводом для сварок, тому що той з партнерів, який залишається в цивільному житті, сприймає це як образу. Якщо ваша кохана людина ніяк не реагує на ваші прохання і не може в цю конкретну хвилину зробити те, що ви хочете, це не говорить про відсутність любові або зміну відношення конкретно до вас. Це говорить лише про відсутність ресурсу та короткотривалого бажання, сил і часу.

2. Не тиснути питаннями, якщо партнер/ка військовий/а не готовий говорити. Дати час і простір. Не слід питати про травматичні події, не змушувати розповідати всі деталі. Концентруйтеся на тому, що можна обговорювати (досягнення, захоплення, побут, новини спільних друзів, деталі життя дітей/близьких).

3. Бути опорою, а не додатковим стресом. Важливо навчитися підтримувати, але не розчинятися в чужих проблемах. Намагайтеся бути активними під час розмови з партнером/кою. Не завжди той, хто воює, має сили та потрібні слова, але зв’язок важливий. Тим самим ви показуєте, що ви впевнені у вашій парі; готові взяти ініціативу і відповідальність коли треба; ви намагаєтесь створити позитивну атмосферу; ви готові бути на лінії, навіть, якщо між вами тиша, але в ній чутно всі несказані слова і почуття.

4. Дбати про себе: ви теж маєте право на власні емоції, інтереси, розвиток.

Тримати головний фокус на тому, з чим ви можете зараз впоратись. А ви у себе — це перше про що треба подбати.

Якщо відчуваєте потребу у підтримці не бійтесь це озвучити. Можливо кращим варіантом буде звернутись до спеціаліста, який допоможе прожити цей період. Також важливою може стати комунікація у групах підтримки, де люди зі схожими ситуаціями. Адже не завжди оточення тих, хто чекає, може зрозуміти і прийняти. В групах простіше усвідомлювати, що ти не один зі своїм болем.

5. Основна порада, яку треба запам’ятати — ваша головна ціль — забезпечити спокій, тепло, підтримку. Дайте партнеру/ці розуміння, що його/її тут чекають, вірять і що він/вона потрібен/на. Проговорювати, як краще буде для вас і як краще буде для вашого партнера, говорити про майбутнє. Саме так формуються позитивні образи, але без очікувань. Спільні бажання, заради яких ви бачите мотивацію не зупинятись.

Як поводитись партнеру/ці який/яка у війську?

1. Не віддалятися, навіть, якщо хочеться закритися від емоцій. Ділитися думками, турботами, страхами. Адже ваша друга половинка також потребує розуміння, вашого піклування, приємних слів і головне відчуття потрібності та кохання.

2. Пам’ятати, що на вас чекають і люблять, навіть, коли зв’язок нестабільний. Все що відбувається навколо — тимчасово. І хоч ніхто не знає день, коли все закінчиться, ми маємо тільки сьогодні для життя. Користуйтесь цим і цінуйте тих, хто поряд з вами, навіть, за сотні і тисячі кілометрів. Хто приймає вас нового/у і готовий почати все з 0.

3. Якщо важко говорити — пишіть. Листи та повідомлення можуть бути тим, що зберігає тепло у стосунках. Як згадувалось раніше, спілкування — дуже важливий аспект взаємодії. Спільни ритуали та домовленості можуть допомогти пройти цей шлях більш екологічно.

4. Після повернення не очікувати, що все буде, як раніше. Зміни неминучі, але їх можна прожити разом. Слід розуміти, що бачення світу та сприйняття себе в ньому, відбувається не тільки у тих, хто був на війні фізично. Цивільні, які чекать рідних, теж проходять складну трансформацію. Треба пізнавати і поважати зміни, вчитись з ними жити, знаходити спільні точки і вибудовувати нове життя в умовах, які на сьогодні не залежать від вас.

До чого треба бути готовим/ою?

1. Військовий/а партнер/ка може змінитися: замкнутість, гіперпильність, труднощі з адаптацією.

2. Різне сприйняття часу: у війську життя йде інакше, в цивільному світі — свої ритми.

3. Пошук нового сенсу: для військового/ої життя на війні має чітку мету, а вдома може почуватися розгубленим.

4. Потреба в психологічній підтримці. Якщо відчутно, що партнеру/ці важко — варто разом звернутися до фахівця.

Ризики та виклики

1. Довгі періоди розлуки та непередбачуваність.

2. Посттравматичний синдром, емоційні бар’єри.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

ПТСР — це не просто «погані спогади», а глибока психологічна травма, яка може впливати на стосунки. Вона проявляється через:

• Спалахи агресії або різкі зміни настрою. Людина може втрачати контроль над емоціями через тригери, які нагадують про війну (гучний звук, певний запах, несподіваний дотик).
  
• Замкнутість і відстороненість. Військовий партнер може уникати розмов про службу або, навпаки, постійно думати про війну, навіть коли вона далеко.
  
• Безсоння, кошмари, підвищена пильність. Це наслідки постійного перебування в бойовій готовності, які можуть проявлятися навіть удома.
  
• Залежності як спосіб заглушити біль. Алкоголь, сигарети, адреналінові види діяльності можуть стати втечею від реальності.
  

Що робити?

1. Бути терплячим/ою і не приймати на себе реакції партнера/ки. Важливо розуміти, що це наслідки пережитого, а не свідчення байдужості.
   
2. Допомогти йому (або їй) адаптуватися, але без нав’язливості. Запитувати: «Чим я можу допомогти?»
   
3. Підтримати і ненав’язливо заохочувати до професійної допомоги, якщо симптоми сильно впливають на якість життя.

3. Відчуття самотності, навіть коли партнер поруч.

4. Випробування на довіру та взаєморозуміння.

5. Синдром вижившого

Багато військових, які повертаються додому, відчувають не тільки радість, а й провину. Це може проявлятися в думках:

• «Чому я живий, а інші ні?»
  
• «Я не маю права на щастя, поки триває війна.»
  
• «Я не заслуговую любові, бо втратив друзів.»
  

Такі переживання можуть зробити партнера/ку емоційно холодним/ою, відстороненим/ою або, навпаки, занадто самовідданим/ою у спробах «віддати борг» будь-яким способом.

Що робити?

1. Нагадувати, що його/її життя важливе.
   
2. Не применшувати біль словами «радій, що ти вдома», бо це може викликати ще більше відчуття розриву між світом війни і мирним життям.
   
3. Допомагати знаходити сенс у теперішньому, в маленьких речах, у близькості з рідними.

6. Зміна пріоритетів: не завжди військовий/а після повернення хоче або може повернутися до попереднього життя.

7. Відчуття самотності навіть у стосунках

Військовий/а партнер/ка може не хотіти ділитися тим, що пережив/ла, щоб не травмувати близьких. Але мовчання може створювати відчуття емоційної дистанції.

Цивільний/а партнер/ка може відчувати, що не до кінця розуміє кохану людину, бо їхній досвід надто різний.

Що робити?

1. Важливо знайти баланс між тим, щоб давати простір і залишатися поруч.
   
2. Будувати довіру через звичайні побутові моменти: спільні справи, жарти, ненав’язливі розмови.
   
3. Не вимагати відповідей, якщо партнер/ка не готовий/а говорити, але давати зрозуміти, що ви поруч.
   

«Кохання — це не тільки про легкість і радість. Це ще й про вміння тримати руку поруч, коли світ навколо розривається на шматки.

Ті, хто йдуть, і ті, хто чекають, — обидва ведуть свій бій. І цей бій теж можна виграти, якщо триматися разом.»

Авторка

Повʼязані статті

20 лютого Психосоматика: як наші емоції стають фізичним болем